Набувальна давність – це один із способів набуття права власності на майно.
Положеннями цивільного законодавства передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном – протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно за набувальною давністю.
Захист цивільних прав здійснюється судом, шляхом визнання права власності. У зв’язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається тільки за рішенням суду.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнішньому володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
У разі виникнення спорів, пов’язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди для їх подальшого вирішення, враховують наступні умови:
- Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
- Володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна.
- Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
У разі, якщо давнішній володілець втратив майно не зі своєї волі, та повернув це майно протягом одного року або пред’явив протягом цього ж строку позов про його витребування, набувальна давність не переривається.
Не переривається набувальна давність також, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є спадкоємцем (правонаступником) попереднього власника майна, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
Відносно набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, то такі правовідносини регулюються земельним законодавством, в якому встановлено, що громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом п’ятнадцяти років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органів державної влади, або органів місцевого самоврядування з клопотанням про передачу їм у власність або надання ним у користування земельної ділянки.
Так само, трапляються непоодинокі випадки, коли особа, яка заявляє про давність володіння, заволоділа чужим майном на підставі договору (оренди, зберігання, тощо) з його власником, який після закінчення строку договору не пред’явив вимоги про його повернення. У такому разі, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п’ятнадцять, а на рухоме майно – через п’ять років з часу спливу позовної давності.
Ураховуючи загальні положення норм, які регулюють набувальну давність, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ.
Відтак, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.
Взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вона розміщена, і наступна відмова суду в переданні цієї нерухомої речі у комунальну власність не є необхідною умовою для набуття права власності на цей об’єкт третіми особами за набувальною давністю.
Можна відзначити з Прикінцевих та Перехідних положень цивільного законодавства, правила норм, статті що регулюють набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цивільним законодавством, та беручи до уваги, що цивільне законодавство набрало чинності з 1 січня 2004 року, положення норм статті що регулюють набувальну давність, поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року.
При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнішнього володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю.
Варто зазначити той факт, що до набуття права власності на майно за набувальною давністю особа, яка володіє майном, має право на захист свого володіння від третіх осіб, які не є власниками майна і не мають прав на володіння цим майном.
Таким чином, давнішній володілець має право на захист свого володіння відповідно до вимог цивільного законодавства.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Таким чином, особа, яка має намір набути право власності на майно за набувальною давністю, повинна звернутися до суду, з дотриманням вимог цивільного законодавства, за наявності доказів добросовісного володіння майном протягом встановленого строку.